здз-ъ

Перша зупинка Друга зупинка

Шоста зупинка Дорога додому

Дробицький Яр Цей меморіальний комплекс уособлює скорботу та печаль за тисячами загублених життів. У часи окупації Харкова в 1941-1942 роках у цьому урочищі в східній околиці міста розстріляно близько 20 тисяч людей, серед яких були євреї, душевнохворі люди, просто жителі Харкова. Будівництво комплексу розпочалося в 1992 році, і 2005 році меморіал було відкрито. Меморіал будували довго, через нестачу коштів роботи часто припинялися. Проте від початку цю ініціативу підтримала Всесоюзна рада єврейських громад, потім до будівництва долучилися різні організації: концерни «АВЕК» й «УПЕК», завод ім. Малишева й авіазавод, «Турбоатом», «Хартрон», підприємці, міжнародна організація «Джойнт», банки міста, що передавали кошти до благодійного фонду «Дробицький Яр». Керував будівництвом С. Іщенко, визнаний урядом Ізраїлю «Праведником миру». Вартість будівництва першої черги – близько 3 млн грн. Це Знак Менора, під’їзна автострада, пам’ятник-монумент, інші об’єкти. Меморіальний комплекс «Дробицький Яр» нині займає визначне місце в низці всесвітньовідомих пам’ятників трагедіям історії, таким як Хатинь, Варшавське гетто і Бабин Яр.    

Мало хто знає, що в Харківській області є справжній, хоч і невеликий, крейдяний каньйон. Знаходиться він у Балаклійському районі між селами Чепіль і Протопопівка. Цей каньйон нагадує своїм виглядом кримські аналоги. Він представляє великий інтерес для любителів туризму та цінителів дикого відпочинку на природі. Це місце  славиться найбільшою крейдяною скелею, саме її люблять підкорюати харківські скелелази, а вже в густому лісі поряд із нею розташувався сам каньйон, де в період танення снігів або при рясному дощі навіть розливається водоспад. Частина цих скель входить до загальногеологічного заказника місцевого значення – це рідкісні для Харківської області відклади верхньоюрських порід. Також на околиці села Чепіль, на схилах балки, де зростає байрачна ясенево-кленово-липова діброва паростевого походження з фрагментами степового різнотрав'я на її узліссі, розташований ентомологічний заказник місцевого значення. Ентомофауна заказника представлена переважно лісовими угрупованнями з участю степових елементів. Виявлено 15 видів комах, занесених до Європейського Червоного списку та Червоної книги України, серед них запилювачі сільськогосподарських культур: мелітурга булавовуса, рофітоїдес сірий; джмелі, вірменський, глинистий, моховий. А між селом Протопопівка та селами Завгороднє та Петрівське розташувався регіональний ландшафтний парк «Ізюмська лука» площею 256 гектарів. Парк розташований у долині річки Сіверський Донець, де представлене значне різноманіття ландшафтів і типів природної рослинності. На території «Ізюмської луки» зосереджений унікальний фауністичний комплекс, який не має аналогів як у Харківській області, так і в цілому в Україні. Тут мешкають: 4 види хребетних тварин, занесених до Європейського Червоного списку (1 вид ссавців, 3 види птахів); 20 видів, занесених до Червоної книги України (2 види плазунів, 14 видів птахів, 4 види ссавців); 33 види, які є рідкісними для Харківської області (3 види земноводних, 5 видів плазунів, 24 види птахів).     Крейдяні скелі

Стадіон «Металіст» Будівництво стадіону на вулиці Плеханівській почалося в 1925 р. Архітектором в 1925-1927 рр. будівництва був З. В. Пермиловський і відкриття стадіону відбулося вже 12 вересня 1926 р. Тоді першою його назвою був «Трактор». Робітники та службовці паровозобудівного заводу (тепер – ДП «Завод ім. Малишева») побудували футбольне поле, бігові доріжки та невелику трибуну для глядачів. У ті роки це був найбільший стадіон у місті. У 1949 р. після першої реконструкції стадіон був перейменований у «Дзержинець». У 1966-1967 рр. пройшла реконструкція Західної трибуни, після чого кількість місць для глядачів збільшилася до 10 000. Cтадіон отримав назву «Металіст» (1967 р.). У 2007 році розпочалася реконструкція стадіону, яка дала можливість прийняти нашій країні чемпіонат Європи з футболу у 2012 році разом із Польщею. У травні 2008 року стадіон прийняв фінал Кубка України з футболу. У 2009 році «Металіст» був урочисто відкритий після грандіозної реконструкції, на ньому з’явився надсучасний газон та літаюча над футбольним полем камера-«павук» «Spidercam». Стадіон і касовий павільйон внесені до Реєстру культурно-національної спадщини України. Стадіон вважається одним із найкращих у Європі.  

Свято-Борисоглібський жіночий монастир Монастир знаходиться в селі Водяне Зміївського району Харківської області в заплаві річки Уди, на її правому березі. Храм зведено в 1905 р. на місці старої дерев’яної церкви, побудованої в 1700 році. У 1932 р. храм закрили. Під час Вітчизняної війни деякий час він був діючим (1942-1943 рр.). У 1991 році зроблено спробу відновлення храму. У 1995-1996 р. настоятелем храму ієромонахом Севастіаном (Щербаковим) проводилися відновлювальні та реставраційні роботи. Храм був знову відкритий. Ікона Спаса Нерукотворного в Борисоглібському монастирі Ікона Спаса Нерукотворного була написана у XVIII столітті. Вона була родовою реліквією однієї з сімей у Харківській губернії. Під час Другої світової війни образ зберігався в невідповідних умовах у льосі, від чого потемнів. У 1997 році ікона була передана в монастир, де перебувала у вівтарній частині головного храму. У тому ж році під час одного з богослужінь чудесно обновилася. Просвітлілу ікону першими побачили два отроки-паламарі, що знаходилися в той момент у вівтарі. За словами очевидців, образ засяяв яскравим світлом, на іконі стали видні зображення й написи, а в храмі кілька днів стояв незвичайний аромат. У тому ж році Синод визнав ікону чудотворною.

Художньо-меморіальний музей І. Ю. Рєпіна Художньо-меморіальний музей І. Ю. Рєпіна складається з меморіального музею І. Ю. Рєпіна та двох експозиційних відділів: Художньої галереї та краєзнавчого музею. Музей розташувався на колишній Нікітінській вулиці, де художник гостював із сім’єю в батьків із жовтня 1876 по вересень 1897 року. Маленький білий будиночок із вимощеним двориком немов і досі зберігає те натхнення, з яким працював Ілля Юхимович у флігелі. Традиційний український пліт, по якому влітку в’ються «паничі» (вид популярних в Україні квітів) і декоративна квасоля, фруктовий сад, у якому, як і під вікнами будиночка, цвітуть півонії, мальви, чорнобривці, усе це збереглося, немов перенеслося з тих давніх часів. В одній з кімнат – вітальні – була відтворена обстановка, характерна для того часу, в якому жив живописець, життя якого було пов’язане з Україною. Невеликі експозиції розповідають нам також про дитячі роки майстра. До 145-річчя майстра пензля, у 1989 році, була знову відкрита майстерня. Зруйновану під час Великої Вітчизняної війни, її вдалося відновити завдяки документам, знайденим у архівах Києва. У найпросторішій кімнаті будинку стоїть старовинний і діючий музичний інструмент-фісгармонія. Унікальними є представлені в музеї роботи місцевих живописців та іконописців другої половини ХІХ століття – чугуївських учителів Рєпіна. Фонди музею, окрім оригіналів робіт І. Ю. Рєпіна, містять роботи В. Сєрова, В. Маковського, П. Верещагіна та ін.

Дорога додому